Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2614
Творів: 47661
Рецензій: 92529

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Опоеза

Наплічник

© Сергій Двірний, 16-03-2018
«На! Тримай!, - вклала мені в руки битком набитий наплічник.
Що там, не знаю. Вона сама його пакувала. Моя справа – передати.»
«Книги., - заледве видавив із себе, - Там мої книги.»
«А я думала цегла., - зиркнула на мене стурбовано, - Ну, бувай!»

Сама його пакувала?..
Уявив схилене над наплічником обличчя, наморщене чоло.
Різкі, рішучі рухи, коли поспіхом вкидала книги.
Роздратування, з яким прибирала з очей пасмо неслухняного волосся, намагаючись впоратися із непіддатливим замком…

Не зводив очей із наплічника і бачив тепер у ньому, власне, і не наплічник, а втілення її уваги.
Пругкий пакунок рухів, кострубата геометрія котрих, зімкнувшись, завмерла площинами та кутами.
Пузатий контейнер, що вміщував уже не стільки книги, скільки простір, окреслений і впорядкований її зусиллям.
Проміжок її особистого життя, побіжно замкнутий у капсулу часу, обсягом в старенький наплічник.

Крутив його в руках і думав, так воно і є: защібки і «блискавки» міцно замикають не кишені та лямки, а її присутність.
Немов у химерному дзеркалі, відбиваючись виглядом, якого наплічник набув лише завдяки їй.
Тій, що надала моїм книгам, складеним певним чином, свої жести, подих, ставлення, вагання…
Й допоки наплічник залишається не розщебнутим, а його зміст непорушним, він, ніби рельєфна світлина, надійно схороняє неповторність її простору, самобутність наведеного нею ладу.

Такими ж неповторними та самобутніми як і її тіло…
Саме це й робить звичайнісінький наплічник таким для мене надзвичайним, авжеж.
Позаяк, ця пака щільно обтягнутих цупкою матерією книг, співвідносна з її власним тілом, з її сокровенним, одній їй належним простором.
Так ніби вона теж складається із книг: фоліанти серця, легенів, м’язів туго обтягнуті ніжною шкірою наплічника долі…

Відтак, її тіло і мій, впакований нею наплічник симетричні.
В тій мірі, в котрій здатні розкластися на її рухи, наміри та лад.
Тож, не розпаковуючи наплічника, я ніби зберігаю для себе її тіло.
Й, навпаки, розпакувати наплічник, дістати й поставити на полицю улюблені книги, зарівно, що розпороти їй шкіру й, видерши нутрощі, розкласти на прилавку м’ясної ятки.

Знаю, звучить це дико, але викласти книги з наплічника, перекласти їх у порядок нового простору означає для мене те ж саме, що вбити, безжально знищити ту, котру ще й донині кохаю.
Розчленувати мов труп й, випорожненим наплічником жбурнувши в куток здерту шкіру, залишити гнити на поживу зарозумілим словам, що жертимуть її безхитрісною чернеткою ніби хробаки перегній.
Ні, це сильніше за мене: я не годен зрадити те, що зраджувати ні в якому разі не можна.
Навіть попри те, що зраджено мене…

Бо, коли сокровенним перестане бути її тіло, сокровенним перестане бути і її простір та час, в утробі котрих складаюся своїми книгами.
Сокровенність мого «я» немислима без сокровенності її тіла.
Я не більше аніж стос книг, що набуває цілісності живого образу та подоби лише під шкірою її простору й часу.
Хай, навіть, вони й розперезані численними застіжками та зашморгами, крізь які, раз по разу, вивалюю власні нутрощі на полиці книжкових яток.

Насправді, вона повернула мені не просто наплічник, а моє багатокамерне серце, в якому плекала свій простір і час, гортала книгу долі…
Де вирував кругообіг думок і почуттів, що струменіли крізь нас гарячими судинами обіймів, дотиків, слів…
Там, поміж гострих ребер грудної клітки, і досі пульсує наше минуле, кардіограмами рядків, палімпсестами злютованих, устами в цілунку, сторінок…
А ще, обтягнутий блакитною шкірою неба світ, у котрому, здавалося, були одним тілом, обмінюючись однією душею на двох немовби прочитаними книгами.

Зітхнувши, звалив наплічник на спину й поніс небо, простір, час назад до себе, до книг і полиць…
Ноги вгрузали у думках, а думки ніяк не могли вирватися із полону погордженого серця.
Думав, аби залишили себе не розпакованими, а, просто, поклалися одне на одного, то, напевне, ніколи б і не пізнали ані зради, ані втрат, ані горя вигнання.
Не пізнані, не розкладені мирно зріли би не розкушеними плодами, що на віки вічні таїли би в собі не розкриті книги буття…  

Світили би голизною чистих, незайманих сторінок, на котрих ані Бог, ані лукавий, ані доля не спромоглися би прописати нам жодної каверзної задачі.
Бо, хіба ж будь-яка задача - не всього лиш розкладений на певні умови розв’язок?!.
Тож, не розпаковуючи, не розкладаючи одне на одного по полицям, позбавили би себе клопоту трудних та болісних рішень.
І вдовольнившись лишень ребристою поверховістю безневинних тіл, раювали би цілковито безумовними як Боги серед Богів!..      

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.55871105194092 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …