Моя чудова Калита,
Мій прабатьківський рідний краю!
Є кращі села і міста,
Милішої тебе немає.
Твої поля, сади, ліси,
У буйних травах сіножаті,
Ставок у всій своїй красі
І рушники в батьківській хаті.
Тут Сіволож колись текла,
Водою пінилися Лави,
Трубіж немов з тонкого скла, -
Все висохло – часи забрали.
У Жабокриках вітряки
Стояли на горбах у полі,
Стрічали наших земляків,
Що йшли в Заворичі до школи.
Ми пасли в Сохачі корів,
Купалися у Половиці
І в Череватому в’юнів
Ловили в тепленькій водиці.
Тут Преподобний Феофіл
Життя земного мав початок,
Тож будем нині і вовік
Його пророцтва пам’ятати.
На пагорбі вознісся храм,
Піднявши куполи до неба,
Щораз нагадуючи нам,
Що віру забувать не треба.
Завмер на цвинтарі солдат,
На п’єдесталі плаче мати,
О скільки ти зазнала втрат,
Чи можна ж їх порахувати?
По всіх світах твоїх дітей
Примхлива доля розкидає,
Та згадують вони про те,
Що є хатина в ріднім краї.
Будь невмируща Калита,
Красуйся рукотворне диво,
Немов весняний сад зростай –
Тобі бажаєм шанобливо.
