Ти створив цілий світ і народам дари дарував.
Кому море віддав, кому гарні діброви густі.
Різні трави розсіяні щедро по диким степам,
Велич гір і птахів що туди прилетять навесні.
Кому мудрість написану в тисячі різних казок,
Іншим довгі літа, силу в тілі та ноги міцні.
Нам дісталася мова як чиста дівоча сльоза,
Щирий дух український, який люди вклали в пісні.
В них бабусині очі та хліб, що достиг на столі,
Рідні таткові руки і батьківський щедрий поріг,
Чуйна ненька моя, що співа колискові вночі,
В них я сам, що устиг, що зробив, що зумів, що зберіг.
Моя мила, яка тихо-тихо засне на плечі,
Пригорнувшись до мене з маленьким моїм дитинчам,
Золотаве колосся на ниві що зве вдалечінь.
- Це моє, саме рідне. Нікому його не віддам.
До Тебе Великий, з молитвою лину,
В подяці прийми все життя до хвилини,
За степ, за діброви, пісні солов'їні,
За мову, що Ти дарував Україні.
