Довкола духовна пустеля…
І я – один із мандрівців…
І небо немовби та стеля
і шлях, що чекає умільців…
Іду… чи бреду крізь епохи?
крізь хвижі і кості столітні?
Із них долітають ще охи:
дитячі, юнацькі та літні…
Спинився… Спитав чого хочуть.
«Та з нами уляж ти в могили!»
Мерці!.. Але досі не змовчуть
і з мене викачують сили!..
Пусте… і бреду собі далі
і обрій здається все ближче…
і крихти піску гірше сталі
і небо мов стеля все нижче!..
