«Це болото трохи схоже на серце.
Нехай квіти журби наповнять його ароматом…»
(Ямамура Ботьо)
Серце людське
Схоже на шматок синього неба
Яке несе в дзьобі чорна ластівка,
Щоб мурувати з нього гніздо –
Прозоре як мертва істина.
А я пливу в човні забутих слів
По річці буття несьогоднішнього…
Серце людське
Схоже на жмуток трави
Яка росте на двогорбій могилі
Оксамитових легенд майбутнього –
Терпких як запах вересу.
А я пливу в моєму човнику мрій
На межі між тьмою води і тьмою Неба…
Серце людське
Схоже на гірське замшіле болото
На водяними очима якого
Літають плямисті бабки
З прозорими крилами.
А я пливу в човні дерев’яному
Дивлячись у цвяхований зірками Всесвіт…
Серце людське
Ти повітряна куля фарбовано вохрою:
Літають відчайдухи від хмари до хмари
У порожнечі своїх віршів. Рігведа –
Пісня вогню і загірного степу.
А я пливу у човні кинувши весла:
Хай несе мене течія у тьму Небуття
У Нірвану солодку…
