Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2615
Творів: 47678
Рецензій: 92542

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Опоеза

Капелюх

© Сергій Двірний, 28-01-2018
На ньому був новенький, явно завеликий костюм, що відливав темним глянцем поверх червоної сорочки та збитої набік, кричущо-зеленої краватки.
Чорні, начищені до блиску черевики, на дрібній, жвавій фігурі здавалися до смішного великими, немов у блазня, сяючи на полуденному сонці вигнутими вгору носаками.  
Впевненою ходою крокував піщаним пляжем до прибережного шинку, однією рукою підтримуючи знизу крисатий, солом’яного кольору капелюх, іншою міцно змикаючи його широкі поля зверху.

Не вагаючись підійшов прямо до нашого столику й рішуче поставивши капелюх просто посеред стаканів та тарілок, зморено впав у вільне крісло.
«Ось., - промовистим жестом вказав на капелюх, - Ось все, що в мене є!»
Ми зазирнули в капелюх і з жахом кинулися врозтіч, валячи на підлогу стільці, одне одного, сусідні столики: капелюх був повний змій, що поволі звиваючись, спліталися в один моторошний клубок.

Він же нахилившись уперед, вчепився рукою у край столу й, б’ючи себе кулаком по коліну, затято повторював і повторював одне-єдине: «Все… все, що є… тільки це… більш нічого!..»
Навкруг нас зібрався натовп інших відвідувачів, що, як і ми, налякано переводили погляд із капелюха на дивного індуса і, знов, на повний змій капелюх й ніяк не могли второпати, що тут, в біса, відбувається?!.
Марно намагаючись перехопити бодай чийсь погляд, блукав благаючими очима по нашим оціпенілим обличчям і спікшимися губами, немов мантру торочив лишень нескінченне: «Все, що є… все, що є…»

Потім, неначе оговтавшись, раптом весь стих, знітився, враз зробившись, здавалося, ще мізернішим і жалюгіднішим.
Дрижачою рукою потягся до найближчої склянки, закинувши назад голову, спрагло осушив її до дна,обережно поставив на місце й, обтерши долонею губи, мовчки встав із-за столу.
Тепер вже, навпаки, уникаючи наших поглядів, стулив рукою розверсту пащеку капелюха, підхопив іншою під дно й, кивнувши, - чи то вибачаючись, чи то на прощання, - подався геть.

Продовжуючи стояти щільним, крисатим кругом, дивилися йому услід і з величезним полегшенням відчували, як поміж нас знов починає витися веселе кубло ядушливих поглядів, жалючих слів та отруйного сміху…  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

капелюх

© Адольфік Гарі, 19-02-2018
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.62506008148193 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …
Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …