Коли вперше зустрілися, думав їй немає й двадцяти.
Розмовляла, сміялася, рухалася як дівчисько, яке тільки-но ще вчора залишило підлітковий вік.
Насправді, нещодавно їй виповнилося тридцять.
В двадцять п’ять мала короткий, безбарвний шлюб з однолітком, з яким заприязнилася на модних тоді нічних перегонах.
Останнім часом захоплювалася йогою, медитувала, практикувала віпасану, пробувала себе на різноманітних курсах та тренінгах.
Хотіла себе віднайти, тому щойно залишила перспективну роботу в престижному банку… вже вдруге за останні п’ять років.
Сміючись, називала себе страшенно меркантильною і надміру запальною.
При цьому, вже цілком серйозно, добавляла, що наполегливо з цим бореться й останнім часом, навіть, досягла певних успіхів.
Жила з двома котами, яких підібрала, одне за одним, кошенятами на жвавих столичних дорогах: «інакше б вони, просто, загинули під колесами…»
Познайомилися з нею в Індії, на одному з нічних концертів Арамболя, котрі охоче відвідувала ледь не щовечора.
Вдень же, навпаки, прагнула самотності, надаючи перевагу цілковитому безлюддю – скелі, далекі пляжі, ліс…
Мов канатоходець, на струною натягнутій линві долі, шукала внутрішньої рівноваги, балансуючи свій зосереджений крок ключиною природи, йоги, музики, мандрів…
Якось, вже в Хампі, здолавши шістсот щаблин до храму Ханумана, що височів на самісінькому краю стрімкої скелі, слухали священні мантри місцевих монахів, коли, раптом, у храм забігла кицька – не кошеня, але ще й не зовсім доросла кішка.
Боязко перебігаючи з місце на місце, завмирала то перед олтарем, то перед монахами, то перед простими мирянами, доки, зрештою, не вибігла геть, повністю розчинившись у густому мороці південної ночі.
Й, на якусь коротку мить, мені здалося, що це була вона – самотнє, наполохане кошеня серед хижих людиноподібних мавп…
А, вже за порогом храму, просто над нашими головами, з-під склепіння прозорої ночі, в яку ступили услід неприкаяній кішці, з неба скотилася зірка.
Горіла, розсипаючи навсібіч сніп яскравого неземного вогню всього лиш в кільканадцять кроках від жовтогарячої маківки храму.
Не добувши до завтрашнього Різдва тільки одного короткого дня, однієї довгої зимової ночі…
Перевівши погляд із зірки на її замріяне, відкрите небесному багаттю обличчя, враз, збагнув: зробивши остаточний вибір на користь вибору, ми назавжди позбавляємо себе вибору…
