О, цікаво: Sri Swara.
Що ж цікавого?, - глянули на вивіску.
В українській теж є таке слово: свара. «Ссора» російською.
Свара? Гм... Схоже на наше «свора», правда?
Вони були росіянками, близькими подругами з Москви, разом з якими випало подорожувати Індією.
«Свора»? Щось на кшталт зграї, так?
Так. Але неорганізоване, галасливе… ворохобне, хиже…
«Свора псов і палачєй?» Не знаю… Не впевнений.
Переконана, ваша «свара» і наша «свора» десь, якось, але, точно, збігаються в одне… мають спільне коріння, - одна з них мала філологічну освіту.
Звичайно! Російська багато взяла з української…
Переглянулися й голосно розреготалися.
Чого регочете? У нас в Києві вже кам’яні храми будували, коли ваша Москва складалася лишень з кількох землянок, виритих тубільними угро-фінами!..
Враз спалахнули: Чому постійно намагаєшся нас принизити? Так наче ми відповідаємо за всю Росію!..
Я?! Принизити?! Та, я жодного разу про політику, навіть, і не заїкнувся!..
Це тобі так здається… Насправді, весь час тільки те й робив, що натякав, то на одне, то на друге…
Натякав?! Ні, даруйте, це не до мене… Ситий політикою по самісіньке горло!..
Не мав жодного бажання з ними сперечатися, в чомусь їх переконувати.
Не тому, що не був упевненим у власній правоті… ні, радше, навпаки.
Просто, кожен із нас жив у своїй яві… мав свій час і простір… свої дійсні причини і наслідки… свою істинну правду та кривду…
Сяяв для самого себе у власних мареннях про реальності сторонніх… що, мов скажені «свори псов і палачєй», перетиналися лише у точках лютих свар.
Святою вірою в єдність, мир та злагоду однієї на всіх царини, кожен, затято і в тон, спростовував реальності інших до своєї власної… по-своєму страждав примарами…
