Наклала гірку сметани на блюдце, поставила його перед песиком, ніжно погладила по голівці.
Була вегетаріанкою і страшенно любила тварин.
Й всією душею ненавиділа тих, хто їх убивав чи, бодай, кривдив.
Дивився як руде цуценя жадібно вилизує блюдце і думав: що ж, насправді, більш огидно – просто вбити вовка чи зробити з його потомства дебілів?
Здерти з корови шкуру чи приректи на безнастанну муку тягати поміж ніг потворний лантух цицьок?
Їсти, не думаючи, м’ясо чи надавати перевагу виключно рослинній їжі, вирощування порції котрої, нищить таку масу життя, порівняно з якою біфштекс виглядає просто актом милосердя до живої природи?
Жодна тварина не зосереджує на просторах свого мешкання таку кількість смерті, як це робить людина.
Жоден інший звір не полює на одну живину заради поїдання другої.
Жоден хижак не вчиняє насилля до своєї жертви не заради наглого вбивства, а заради її спотворення, угроблюючи поволі, частинами, вибагливо…
Вона чухала песика за вухом, пестила, сюсюкаючи, немов живу ляльку, а в мені зріло переконання, що культура – всього лиш вишуканий вид хижацтва, його цинічне довершення.
Хижі у своїх хижах, пихато надуваючи щоки, силимося поглинути кожне створіння, набити черево всіма речами, проковтнути гамузом цілі світи…
Безжально травлячи в угоду власному травленню геть все, що трапиться нам на шляху.
Чемно усміхаючись у відповідь, спостерігав як вона щирим вегетаріанським милосердям, з усіма тельбухами, поглинає жорстокого мисливця, який, своєю чергою, колись поглинув лютого вовка… й поглинав усіх разом красномовством цього вірша.
