Де талант я ростив, то талан загубився,
А де здибав талан, то не там, де талант,
Чи то в час нещасливий такий народився,
Чи дрібнотою був, але думав – гігант.
Розгубив геть усе, все, що міг, я по полю,
Загорнув у роки, як у землю мерця,
Розтрусив по дрібницях даровану долю,
Після жнив на стерню в поле вивів женця.
Та немає колосся, пожате до днини,
Там злабуджений серп можна кинути в рів,
Щедро сипав талантами Бог для людини,
А талан розкришити на всіх не зумів.
Ну і хай, чи журитись об тім є причина,
Є талант, отже, повниться щастям земля,
Бо талантом на світі щаслива людина,
В безталанні придумав цю істину я.
