Він дзвонив і дзвонив у двері.
Його донька, залізши на ослінець, зазирнула в окулярик і почала голосно кричати: «Тато, тато!..»
Його дружини, її матері не було вдома… і я не знав, що робити.
Я кохав її до безтями.
Вона, здається, по-справжньому покохала мене.
Він відбував службу в Армії.
Мені було страшенно його жаль… яким би він не був.
Соромно і прикро за всю цю анекдотичну ситуацію… заради чого б вона не коїлася.
Й ось він прийшов у відпустку, негадано надану йому як ліквідатору аварії на ЧАЕС.
Мов заворожений спостерігав як трьохрічне дитя намагається впоратися з замком і не міг уявити, що я йому скажу?!
Вона ж скільки раз обіцяла йому написати!..
Зрештою, відкрив вікно балкону й, стрибнувши у сніг, розчинився у ранньому зимовому вечорі.
Озирнувшись наостанок, побачив його в сяючій ризі вікна: чорний, похнюплений силует у мішкуватій шинелі.
Міцно вчепився руками у підвіконник.
Марно намагається просилити поглядом товщ монолітного мороку.
А за вікном, під колючим промінням ясних, холодних зір ганебно конав оптимізм ядерної ери…
