Я сидів на березі і важив пісок.
Навкруг зібралася юрба й мовчки дивилася.
На захід сонця.
Я пересипав пісок і думав, що у кожному з них сідає по сонцю.
До кожного по морю тягнеться своя власна сонячна доріжка.
А все тільки тому, що вони такі мізерні порівняно з сонцем.
Я важив і важив.
Пісок сипався крізь пальці, сумно шурхотів під ногами.
Люд розбрівся хто куди.
