Ми збираєм друзки від карафи кохання,
Що її аж по вінця собі налили.
Наостан залюбки налили "по останній"
І розбили минуле. Були?.. Не були?..
Пам"ятаєш, шалено сприймали отрути
Виноградовий хміль... Він, солодкий, мов ти,
Так серця лоскотав... Післясмаковий смуток
Гіркотою... Немов у минуле листи,
Що чорнилом написані меду і крові...
Без табу помережено наші тіла,
Мов орнаментом розпису снів світанкових,
Де я був... Та і ти... Теж, напевно, була...
...і висять ефемерно над нами вінцями,
Мов корони із гілля шипшин, ясени...
І пітьмі тій спливать, що лягла поміж нами,
У багрянії сни... У багрянії сни...
