«Тіеко не бачить мого земного тіла,
Вона тягнеться до іншого мого «Я»
Під оболонкою плоті…»
(Такамура Котаро)
Час – кульгавий жебрак
З торбою – Всесвітом,
З торбою – Простором,
З торбою, де ховаємось ми
Разом з тією Порожнечею –
Нескінченністю.
Всі сидимо біля вікна
За склом якого одна чорнота
І жодної голки світла
Для ока сліпого, для шкіри
чутливої
(Люди-безхатьки бачать шкірою)
Крила комах
Ти збираєш, Ерато,
Замість квітів прозорих
У букети синього Неба
(Нам літати, їй плакати,
Нам падати, їй плакати,
Нам помирати, їй плакати
Завжди).
Люди шукають знаки,
Що писані давнім шрифтом
На крилах птахів,
На панцирах черепах
(Повільних панцерників)
А горах Еллади
У кам’яній хатці
Досі живуть люди
Які вірять,
Які просто впевнені,
Що Гомер був зрячим.
