Колекціоную розбиті серця.
У вас ще цілі? То я зараз, хутко.
Мій ніжний погляд, мов гострий цвях.
А недосяжність – найм’якше хутро.
У ньому будеш шукати тепла.
Зігріти схочеш холодні руки.
Зігрій. Та в ліжко я йду сама.
А ти пізнаєш серцеві муки.
Ну от. Один вже пише вірші.
Інший дарує бузкову гілку.
Третій цілує руки. Пісні
четвертий співає тужливо гірко.
Той проводжає поглядом скрізь.
Цей – пригощає, а цей – блазнює.
Я – ні усмішки взамін, ані сліз.
Не приголублю. Не поцілую.
Колекціоную розбиті серця.
Я їх нанизую на гострі цвяхи.
Немов метеликів. Ще є місця.
Хочеш пізнати долю комахи?
