Чи не час нам коханню віддатись,
припинити словесні бої,
солов"їно романсу звучати
крізь його старовинний наїв.
Квітне доля , чи схил вже відчула,
біг століть,наче день - ну то що ж ?
відчини мені фіртку в минуле,
переспіваним час мій продовж.
Пестить нас сьогодення й руйнує,
та туманом бузок повиса,
як мереживо присмерк заснує,
віковічний, хтось сходить у сад.
У коханні він ніжно крилатий,
о , накинь , відчини , поспіши,
можна все розгубить,змарнувати -
не залиш без кохання душі.
Відблиском , чи творінням роялю
усміх місяця - тайна очам,
та співець нам чутливо являє ,
що до нього ще не зустрічав.
На обличчі світанок вже квітне,
переспівом пісень рятівних.
І куди б не покликала фіртка,
подаруй,не жартуй, відчини...
