Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2478
Творів: 44623
Рецензій: 87308

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Переклад

Рахель Блувштейн (1890-1931) - пер. українською з івриту

© Домінік Арфіст, 04-12-2017
КІНЕРЕТ

Ось Голанські висоти – на відстані дотику.
Та раптове «Ні кроку!» – немовби наказ.
Спить Хермон в самоти́ні одвічного спокою,  
З білосніжних вершин зі́йде холод ураз.

Ось на бе́резі пальма тріпочеться вітами –
Ніби чубчик хлоп’яти на вітрові дня.
Зазирає пустун у Кіне́рет привітливо  
І дитячими ніжками хвилі ганя.

Зимні квіти як іскри на радість нам лишені –
Анемона-жарина і сонце-шафран.
Схили днями бувають  зела́ зеленішими  
І як си́нява синій небес океан!

Якщо доля моя прирече мене падати,
Моє серце засвітить для інших вогні,
Бо хіба я вас можу забути і зрадити,
Мої юні, любов’ю ося́́яні дні?

***
Життя моє – стежка мінлива.  
Буяє весна – та дарма́ –  
Мов листя осіннє примхливо
Злетять почуття – і нема.

Тобою лиш я дорожила
Повік, моя мати-земля,
В роки безнадії любила
І в сяйві щасливого дня.

З дитинства у радості кличу
Тебе і ловлю кожну мить.
Блідим притулюся обличчям
До тво́го – в засмазі століть.


КНИГА МОЇХ ВІРШІВ

Всі відчаю зойки і стогін безсилля,
Мов ся́йне намисто зі слів,
У днину зневіри і втрати вложила  
Я в білу книжи́ну віршів.

Знайдуть мою тайну і другом незнану,
Запалять вогонь в каганці,
І серця мого закривавлену рану
Хтось з’я́трить в холодній руці.


ЛИШЕ ПРО СЕБЕ РОЗКАЗАТИ ВМІЛА

Звузився світ мій, як та комашня
я на землі: і на немічні плечі
Но́шу надмірну взяла собі я.

Шлях мій, мов шлях комашини угору,
Біль, бідування, і праці терпець, –
Велетня руки байдужі й суворі
В злобній нарузі звели нанівець.

Кожен свій крок я співала, молила
Бога, зі страхом у самотині́.
Що ж мене кликав ти, берегу милий?
Що ж обманули ви, дальні вогні?


ЛУНА

____________Залману

Я пам’ятаю: світло ллє
З усюди й гір стіна;
І пісня з мене громом б’є,  
Волаю: «Юність хай жиє!»
І вслід – луна.

Роки́ минули, промінь згас,
Рівнина – гір нема.
Луна ж міцна як в давній час,
Луна ясна, вона щораз
В мені жива.

Блаженний, хто до грізних днин
Зберіг тепло тих літ,
Хоча би відгук лиш один,  
Хоча би відблиск тих вершин,
Луни хоч слід.


***

Мить зустрічі, півмить, квапливий погляд вслід,
Шматки ледь чутних фраз і ось…
Все змило – хвилями утіх і бід
бурхливо розлилось.

Поставила стіну – шукаю я дарма́
Сліди: зірвало греблю геть.
У бризках озера навколішки, німа,
Нап’юся з нього я ущерть.


***
На Книзі Іова відкритий ТаНаХ.
О мудрий! Навчи нас сьогодні
І горе приймати, як дар – на вустах
Із подякою карі Господній.

Коли б ми могли на подобу твою
Перед Ним свої сльози пролити,
Під кінець щоб утомлену душу свою  
На батькі́вські коліна схилити.  


НЕ БУЛО ЦЬОГО, МОЖЕ…

Не було цього, може, зі мною ніколи
І я
І не мріяла в тяжких турботах про сад
Коли сходила рання зоря?

І ніколи посеред палаючих днів
У жнива
З височенного воза снопів не летів
Голос – пісня моя жива?

І ніколи не вмилась, вдивляючись в вод
Синизну
В неземній тишині?.. Мій Кіне́рет, скажи,
Ти в мені наяву чи зі сну?


ПАМ’ЯТІ С.П.

Бувало не раз після літнього дня  
Прийду і стою край воріт
При заході сонця все слухаю я
Як тихо твій голос дзвенить:
«Мій дім в бідноті й тісноті
І я в ньому у самоті».

Живе в мені світло і спокій тих днин,
Їх ніжністю сповнений я  
І смутком солодким. У пісню свою
Ти вилити душу змогла:  
«Мій дім в бідноті й тісноті
І я в ньому у самоті».

І мариться й досі під вечір мені,
Крізь темну журбу й німоту,  
Уривками здалеку знову ловлю
Наївну мелодію ту:
«Мій дім в бідноті й тісноті
І я в ньому у самоті».


ПОКОРА

В мені га́ситься бунтівниця
Буйна, горда у ша́лу стрімкім.
І покора – німа вдовиця
Блідолиця іде в мій дім.

Мої стиснені губи й руки
Розімкне. Назбирає золи,
Щоб засипані згасли навіки
Іскри тліючі по́серед мли.  

Сяде тихо в куточку обійстя,
Схилить голову мов засне,
І я знатиму вірно: що гістя
Вже не кине, не кине мене…


***

Ти погладив мене, руку в’яло проніс
Повз нахиленої голови,
Моє серце від смутку стислось до сліз  
Льодяним тягарем в крові́.

Та невже наша доля безжальна до нас
Треба випити чашу, і скрізь
В мирі ми один одному повсякчас
Як на небі зоря зорі?


***

Хто ти, хто? І чом, скажи, назустріч
Їхнім сестрам не простягнеш рук?
І  в сум’ятті очі враз опустиш
Як зустрінешся після розлук?

Сад зачинено, ані стежини.  
І людина – сад.
Битимусь у кров серед каміння
Чи вернусь назад?






Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.67532896995544 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Роман «Моя бабуся просить їй вибачити». Некваплива прогулянка майже шведським садом
Якщо якогось холодного зимового ранку вам закортить посміятися і поплакати, трохи (але не занадто) похвилюватися …
Нікола Юн «Увесь цей світ»: найбільший ризик – не ризикнути
Світ, у якому ми з вами живемо, сприймаємо як належне й буденне для героїні цієї книги — непізнане й …
Філіпп Майєр «Cин». Кривава історія Техасу
Філіпп Майєр з другої спроби написав роман, який потрапив до списку фіналістів Пулітцерівської премії …
Керолін Вебб «Живи на всі сто»: як завжди бути щасливим та продуктивним?
Ідеї саморозвитку і самомотивації не є новими — вони давно мандрують сторінками книг та блогів. Але …