А якщо уявити:життя-
великий Автобус.
В потертiм салонi-
"кожної тварi-по-парi".
За склом закiптюженим-
Мiста байдужий космос
i плаває Сонце
мiж сiрих дорiг в узварi...
Не робить зупинок
i не оголошуе станцiй
мiстичний Водiй,
що до мене -
завжди спиною.
Мiж крикiв "Ганьба!"
i квiтучих гучних овацiй
йде Тиха Вiйна,там
де лiктi - найперша зброя...
Утомлено топчеться
згорблена Сива Старiсть,
ковта валiдол,
не здiймае очей на пики,
що сито сидять,
"увінчані" псевдо-святiстю...
(I зло найсмiшнiше-
затоптанi Черевики :)...)
I квола Любов
демонструе щомить загалу
потертий квиточок
Посвiдчення Iнвалiда.
I хтось її садить собi на колiна,
вгощае салом...
А дивний Автобус все їде
кудись...Все їде...
А я крiзь щiлину бачу
шматочок Неба
i надпис над контуром
сонних дверей,
що треба...
