І вийшла я в небо – високо,
Весни до болю упилась,
І кров моя березовим соком
У жилах березових лилась.
А весни небесні линуть, линуть – ждуть,
Витягують душу на журавлине крило-плече,
У венах у мене гаряча солона ртуть
Пече.
І встану я рано озонової пори,
Щоб жити до вічності, дихати - до нестями,
Під шаром сухої потрісканої кори
На серцевині леліяти нові шрами.
І встану я, кану я - каменем, листом, сном,
Хвилиною вічності, вічністю скороплину,
Під акварельним натягнутим полотном
Падаю. Підіймаюся. Лину.
НІЧ:
Пуста і грішна. Ось він – горизонт.
Глухі кути, назад не повертати.
Порозбирати вчинки на цитати,
Де зникнув зміст і вигорів резон.
Живу – і крапка. Це важливо – як?
І дні як дні. Не завжди до лиця.
Гірке безсоння, як старий коньяк.
А «завтра» – нам ніхто не обіцяв.
ДЕНЬ ДРУГИЙ
ДЕНЬ:
Сотні тисяч «якби» обплітають порожню долю.
Всі дороги пусті. На дорогах тебе нема.
Я тебе не люблю, мій чарівний червіний королю.
Ну, хіба на свята. Ну, хіба крадькома.
Зав`язати б дороги у вузлики – і усього.
Щоб на пам`ять, чи щастя, чи, зрештою, просто так.
Ти не любиш доріг, перестояних до гіркого.
А мої, калинові, якраз отакі на смак.
Перестояна ніжність, немов навісна оскома.
Не-моя не-любов, пережита у сірі вірші.
Сотні тисяч «якби» - я із ними давно знайома.
Ну, подумаєш, просто буде на кілька більше.
НІЧ:
(пауза на три удари серця)
Любов до запиту. На потім. На колись.
А термін вийшов, як виходять з ладу.
Були надії – та перевелись
На цілих кілька плиток шоколаду.
(два удари)
Любов мою до запиту
Сухим чеканням запито,
Сухим чеканням, як сухим вином.
І падають пробачені
Надії передплачені,
Надії передбачені в геном.
(удар)
Не потрібна. Всього лише. Хлепчу печаль з калюжі.
Видивляюся лиця на когось (на тебе?) схожі.
Я всього лиш щеня. Недолюблене дуже-дуже.
І відтоптують лапи засліплені перехожі.
ДЕНЬ ТРЕТІЙ
ДЕНЬ:
Привіт вітрам! Я травень привідкрила.
А кров у скронях б`є, як б`ють копитом коні.
Душа моя – стривожені вітрила,
Стривожено-стриножено червоні.
І буде небо, море і Всевишній,
І я-піщинка, і піщинка-світ.
І мить – на кілька днів, на кілька тижнів:
У Всесвіті моєму квітнуть вишні.
А отже – все буде. Як слід.
Упасти б вгору – де найглибші зорі,
А найгостріша - проштрикне навічно.
І море знатиме. Припливи символічно
Лічитимуть миттєвості прозорі.
А Бог – усюди. Це його хода.
Цей травень і вітрильники, і зливи,
Коли душа солона, як вода,
Прозора вічність кольору оливи.
НІЧ:
Ніщо не вічне. Поготів – любов.
Коли нема для чого і для кого.
І всує! Всує сонми молитов!
Настояна на Часі до гіркого,
Надірвана мелодія трембіти,
Лише одне тепер прошу у Бога:
О, Господи! Не дай мені любити.
Коли нема ні сліз, ані жалю:
Холодний осад – як довічна втома.
Розбито все, що було з кришталю.
Жбурляю сни – іронію ловлю.
Чому я скло? Причина невідома.
Жила як вміла. І не вміла жити.
Сто першу вічність випито до дна.
Звершилося. Не дай мені любити.
Довершена. Довершено одна.
