З кого спитати,
що ми, як вовки,
зігнані у зграю,
вишкіряємо зуби
пожовклі,
готові ввіп`ястися в живе
м`ясо?
Де вже говорити про совість
нашу,
тим паче,
очікувати світлих вчинків.
Хіба ждуть ще щось
від загнаного коня?
Де вже вірити нашому слову
гнилому,
як той світ,
в якому ми живемо.
Нас можна зупинити,
втопити у багні,
та сморід не знає кордонів.
Він, як та чума,
розлітається навсебіч,
потрапляє у кожен закуток,
у кожну шпаринку.
Він дістане і вас ...
Може, скаже хто,
якась світла голова,
як бути далі?
Може, глибше її втиснути
в себе
та розрадити душу,
зігрівшись в полум`ї
колапсу?..
Ми багато чого не розуміємо,
але хочемо -
поки що ...
Тож дайте нам сказати
слово,
яке не хочете сказати
самі.
Ми скажемо,
бо знаємо,
що таке ненависть.
Ні, ви також її знаєте,
але не відчуваєте,
як ми ...
