Сонце в деревах
чи дерева - його золоте проміння -
дивна гармонія згасання світила:
мороку прибуває, сонця меншає -
тане і тане
крізь мереживо павутиння
згуслими краплями меду..
І все ж у осінніх дерев
розквіт епохи Ренесансу:
ще шелестять мідяками беріз,
ще Тиціанові китиці верб
п´ють задзеркалля озер -
і звідкілясь із найвищих сфер,
з нескінченних перспектив Да Вінчі
ллється небесне склепіння
темною синню Джотто,
начебто над землею
простяглася тонка
Рафаеля Мадонни
покрова..
І тихо так, тихо
кружляє кленове листя
багрянцями Караваджо,
пише полотна брокатом
і струменить повітря
хвилями Ботічеллі -
і свято Покрови -
як свято згортання крові -
призахідне сонце потрохи маліє,
та ще кровоточить,
тріпоче шарлахом у хмарах..
І сяють-зоріють дерева
під крилами Рафаеля -
мов тихим молінням
вечірнього парку
природа дякує Сонцю
за його
живописне
i життєдайне
творіння..
