Дивлюсь на тебе, на дзвінкий струмок,
На перехрестя водограйних ліній,
На світло із невидимих зірок,
На цвіт-метелик одноденних лілій.
Дивлюсь на тебе, на весняний згин,
Де всі світи зіходяться у точку,
Де час, як вихор і неквапний плин,
Де щастя видається у розстрочку.
Дивлюсь на тебе, як на жнивний лан,
Згорілий в ранній полуденній спеці,
Де перевеслом оповитий стан
В оренду зданий зайшлому лелеці.
Дивлюсь на тебе – сховане тепло,
Що білий сніг розтопить на морозі,
Надій незрілих зрощене зело
На островах у водяній облозі.
Дивлюсь на тебе, як на той сонет,
Котрий вартніший багатьох романів,
На журавлів журливий в небо злет
В очах підбитих в небі отаманів.
Дивлюсь на тебе – музику ялин,
З коріння знятих в новорічну днину,
Дивлюся, як на матір зирить син,
В якої не було ніколи сина.
Дивлюся, як на стомлені дими
Осінніх вечорів, забутих Богом,
Як на останні поклики зими
Перед весною зрощеним порогом.
Дивлюся через шепіт твоїх кіс,
Через сльозу очей, думок молитву,
Дивлюся через вій твоїх покіс,
Через вуста, породжуючі бритву.
Дивлюся через серця твого стук,
Через душі тремтливу павутину,
Дивлюсь на тебе через дотик рук,
Через свою одвічну самотину.
Не відвернусь, на тебе все дивлюсь,
Мов ти – весь світ, а над тим світом – очі,
Не відвернусь, нахабством обернусь,
Як ти – весь світ, півсвіту я не хочу.
