ще можу сприймати всіх і нічого
повільно сповзаю по охололій стіні
чи то опадаючій і палаючій стелі
доволі спустошений зір сьогодні
і мої зізнання ні до чого тобі
(сюди сонце свій тулуб просуне мов санітарка...
єдине нагадування про мою задавлену болячку...
щоправда зумію відтворити із тебе нариси нью)
рвусь маршем у невагоме і не відчуте
і стомлене альтер-еґо підхопить мене
усадовить на трон як барона бароко
ще й скаже: сиди тут і ані руш язиком
...чистота не має потуги без любові тієї
яку наслідую конче любити і натщим єством...
(нагострені об поріг скальпелі... нитки... кілька крапель
валер’янки і на всяк випадок нашатир у флакончику...
натяк на зустріч під вербами когось немісцевого...)
певній знайомій моїй перукарці дивом пощастило
мільйон грошей виграти і вона втратила розум
коли прийшла додому а її дитина із ножичками
в туалеті різала чеки на дрібнюсінькі ромбики
(а пам’ятаєш як ми запускали змія повітряного
і скорботно було придивлятися як він борсався
між електричних дротів його очі іскрилися...)
а підніжжя весни заходиться сміхом цвітіння
а дитина чиясь знічев’я розіб’є шибку й коліно
і Якась не пробачить Якомусь зіпсуту перцем вечерю
по-неповнолітньому стискаючи записку з освідченням
зримувавши на лад свій епітети з Шекспіра і Біблії
(рибини це янголині сліди наповнені тілом і стичністю
змісту води і кисню... гадаєш що вони затаїли мовчанням?)
святі заступники і архангели декому за комір вихлюпують
холодну воду святу а потім клеять у кімнатах запліснявілих
шпалери з волокон аквамарину які пілігрими засмаглі із
китиць прощ молитовних виловлюють мозолястими сітями
(канапа ще тепла тілом... ти кавою оживлюєш турку...
з вершками буде в сам раз як на початок відліку...
сьогодні мушу виїхати ген-ген за мури міста...
мабуть що пропаду якщо не перевтілюся...)
знаєш вже як місяць сон мій хрестом вкорочений
і тисне на мене розп’яття відбивається на шкірі
коли вже здавалось що тримаю Бога за обидві ноги
дотеперішні горизонти були замінені новими шрамами
