Отже, що я можу тобі відповісти,
моя посестро-подруго, дівчинко-жіночко,
моя землячко, моя спів-доляночко?
Міркуй сама.
А головне, уважніше придивись, роззирнись -
будь уважною та обережною.
Бо ж, як завше, знову
скачеш через рядки, слова, числа, параграфи -
очі та мозок зеледве встигають увібрати
такий квант інформації
та ще й розі-брати її,
не кажучи вже про такий термін
як "роз-сортир-увати"
(якщо, звісно, не брати до уваги
природню здатність
не змішувати докупи "фотографічну пам´ять"
з налаштованістю на незалежність
критичного мислення).. -
Отож, аби не зупинятися на лише досягнутому,
скажу далі - так, як тебе бачу:
oтож отак скачеш-перестрибуєш
собі високогірною кізонькою
по рядках - через них,
по абзацах - через них -
на копитцях-високих підборах -"обсцасах" -
(аякже, протокол "дрес-коду"
успішної "бізнес-леді"
вимагає жертв
заради глямурної
"фотомодельної/кіно-зіркової"
чи якої ще там "краси") -
отож скачеш-скачеш-підстрибуєш
заради надії "злетіти до зірок" -
і якось після всіх тих намагань/змагань,
коли з´являться перші "вертикальні"
навколо уст зморшки
та передчасна сивина,
а до того всього ще й проблеми
з нервами та серцем
(серцем - в прямому та переносному значенні) -
просто з´ясовуєш істину -
банальну життєву істину -
що шкода булo всіх тих сил,
що шкода витраченого здоров´я, енергії,
а головне - молодості,
котра пішла по чиїхось
чужих руках -
процідилася через них
що шкода життєвої сили,
котра проскакала
по найкращих,
потенційно найщасливіших
твоїх роках..
