привокзальна зима не скінчиться, напевно, ніколи…
в заметілях нічних запасна загубилася колія.
твій вагон причіпний даремно чекає на березень.
поряд сквер – ніби цвинтар, і круки кружляють над берестом.
ти давно здав квиток і, тиняючись поміж составами,
поміж ряду платформ і цистернами жовто-іржавими,
з пофігізмом в душі й аскетичністю майже чернечою,
мов мандрований дяк, мариш подальшою втечею.
тільки втеча твоя – це блукання одвічними колами,
де константа одна – запасна і загублена колія.
цій невтишній жазі ти нічим вже не зможеш зарадити;
зупинилися сни, тільки сніг продовжує падати…
