Розбіглось щурами моє світобачення…
Прогризло всі кабелі, нахапалось зарази
Щури не сумують – у них є призначення,
І людство у них визиває відразу…
Бо навіть не знає нащо не приречене
Оновлене вчора, прогнозоване завтра,
Наш світ розмінявся на зайві речення,
Тріумфу смакуємо лише в катафалці.
Щурів запрошу я на чай з парадоксами,
Десь за кріслом знайду я півлітри завітні…
Вони не запізняться, Вони поросходяться
По моїм мріям – огидні, привітні.
Мабуть когось знудить від моєї невизначенності.
А хтось мені вірш присвятить прилизанний.
Щури наче люди, та їх тости солідніші,
Їх нюх у всякій заразі тонкіший.
Мій друг Брудершафт щурів не виносить
Вони йому знижують самооцінювання
Щури знають шлях, а він навманьки босий
Блукає в надіях весь.
А надії – щури, тільки законсперовані.
Вони ще на службі в КДБ записані.
Мої мрії – як мрії, та щурами зіпсовані.
Мої дні на чиїсь відмови нанизані.
Я світ не пізнаю під лівим кутом,
Під правим матляє невипраний прапор.
Прапор – військовий сумний, з п’яним багажом…
Ти вже хочеш спати, ну тоді до завтра!
