Я снитимусь тобі, як край блаженних див,
як чорний птах, що стежить
крізь сон, крізь час і простір.
Самотнім є твій шлях…
Заплутані сліди
Ведуть тебе до мене, як звіра звук – під постріл.
Я знаю і кричу: не руш, не підступи!
Я – чорний птах, що стежить, я – чорний птах прокляття,
Я – прірва, темний вир кипучої ропи,
Я твій дубовий хрест, забите в плоть розп’яття.
Я бачу і кричу: отямся, відступись!
Тут древні навні чари, тут магія дочасся.
Я – чорний птах без крил, мені лиш сниться вись.
І як же ти, мій світлий, у павоть цю попався?..
Самотнім є твій шлях…
Заплутані сліди…
Та ти з далеких далей несеш мені світанок.
Крізь простір, час і ніч, крізь врочення біди,
Крізь все оте примарне, що буде наостанок.
