сидіти на березі моря,
біля весняних напружених хвиль,
каменів, запахів, піни.
сидіти.
сивіти,
простягаючи руки
до мерехтливого неба,
прозорого, наче сльоза.
сивіти, торкаючись пучками голячків на дні неба
і знаючи, що в павутинні господньому для тебе є місце.
сидіти, дивитись крізь небо.
сидіти і чути, як капле вода
з твого тіла, як сльози,
рожева й густа,
вона
на запах як море.
сивіти, тримаючи в роті голячка ще солоного з неба.
ти втратиш весь колір
і будеш прозора, неначе сльоза,
росинка в павутинні господньому.
