коли день зачиняє віконниці,
страх самотності
просто з горла
спрагло вижлуктує
останні краплі надії
натягає кашкета на очі
ховає тремтячі руки
в кишені дощовика
і чекає
коли хитнеться
світляний круг
ілюзії любові
і наступний
зробить крок
із сутінків у сутінки
над прірвою у житі
де блукають сотні
тисячі
таких самих
як він
я – ловець
я порятую --
скаже страх самотності
і посміхнеться
і розкриє обійми
і кине крізь сутінки
навперейми
рятувальне коло
ілюзії життя
