Бабця онучка чекала,
Кашку смачну готувала.
Перебрала всі крупинки,
Не було щоб ні смітинки,
Потім мила, та зливала,
В казаночок висипала,
Залила ще кип’ятком,
Чи гарячим молочком.
Поздувала все з долонь
І поставила в вогонь,
Маслечком ще й помастила.
От зробила вже півділа.
Нишком кашу ворушила,
Ще щось різала, кришила…
Ох ці бабині мороки…
Припекло вже каші в боки.
На гаряче не хотіла,
Пінилась вона,шуміла,
Надулася, вирувала
Й на такій от думці стала:
- Треба швидше утікати
З казана, з плити, із хати.
Поки бабка відвернулась,
Дужче ще вона надулась.
Де взялася в неї сила
Подалася, полетіла.
Швидко каша утікала,
Радо пісеньку співала:
- Я кашуня - каша
Ні не буду ваша.
Я часу, часу не маю
Від бабусі утікаю.
Бігла, бігла, поспішала,
Щоб бабуся не догнала
На плиту і на доріжку.
Ну якби були ще ніжки…
То вона смачнюча каша,
Чи то ваша, чи то наша,
Ох побігала б доволі,
Та не тут ось тільки долі.
От таке було на думці:
- Покататись в гарній сумці
Потягом, гелікоптером
Й літаком в небесній сфері
На човні, велосипеді…
До лисиць і до ведмедів.
Може б там її не гріли,
А сиреньку так і їли…
Далі бігти вже не сила
Зупинилася, застигла
І лишилась на доріжці.
От прийшла у хату кішка.
Та блага: «Кицюню мила
Далі бігти вже не сила,
Вже далеко навіть дверка,
Тож поклич коня Оверка.»
Подалась кицюня мила,
Хоч не дуже вже й хотіла.
Залишилась навстіж - дверка,
Бо пішли шукать Оверка…
Курка забрела до хати
- Ко-ко-ко! - а що смачна ти?
Каша охала, терпіла
Утекти вже так хотіла.
А Хохлатка все клювала,
Поки воло не напхала,
Та й пішла, ні недалечко
Ізнести комусь яєчко
Ох вже каша натерпілась
Поки курочка наїлась.
Пес Бровко смачне нанюхав,
Нашорошив свої вуха,
Та й скоріш побіг шукати
І знайшов, та й ну лизати.
Страшно, каші не до сміху,
А втікать була потіха?
На подвірї рохка Хрюня:
- Хро – хро - хро! - я ще манюня.
Мені б кашки посьорбати,
Краще б стала підростати.
Пожалілась козі Квітці,
Найстарішій в дворі тітці.
Пожаліла тьотя Хроню,
Двері відкрила манюній.
Їла, їла кашу свинка,
Аж упріла в неї спинка.
І тихесенько із хати
В хлів пішла відпочивати.
Кашу і коза нюхнула,
Молочко у ній почула,
Заревіла: « Ме – ке – ке!
Я не їм, не їм таке».
Тай пішла геть, до драбинки
Пожувать смачні травинки.
Качка наша мила Кряша
Теж сьорбала смачну кашу
Й так хвалила, вихваляла,
Ще й індика зазивала.
Пан індик теж смакував
Кашкою і дякував.
Каша так перелякалась,
Що жива ледве осталась…
Лиш гусак не йшов до хати
Кашу їсти, куштувати.
- Га-га-га! - нема часу ,
Варту я в дворі несу.
Тут маленькі гусенята
Треба їх охороняти
Від котів і від лисиці,
Є і в небі хижі птиці.
От і киця на порозі
Натрудила свої нозі,
Всі оббігала поля,
Повернулася здаля.
Все ж найшла коня Оверка.
Працювать йому до смерку.
Кликала, його просила…
- Іго-го багато діла!
Не спитав він навіть хто ти,
Бо багато ще роботи.
Він працює весь у милі
І нема секунди й хвилі…
Я старалась дуже ревно,
Та пробігала даремно.
Тож його ти не чекай,
Якось кашко утікай.
І захникала кашуня .
- Поможи мені кицюню,
Ох і довга ця доріжка.
Як же бігти? - я ж безніжка.
Визивай таксі скоріше
І звичайно найпрудкіше.
Мурка узяла мобілку…
- Почекай кашуню хвильку,
А чи є у тебе гроші
На таксі прудке, хороше?
- Ні нема, а що ж робити…
Як у світі далі жити?
Каша плакала, тужила,
Щоб же киця пожаліла.
Мурка ж хмикнула хитренько.
- А що й правда ти смачненька?
Покуштую. Вже холодна.
Ну а я така голодна.
Десь всі миші повтікали,
Може я їх прозівала?
Мяу – мяв! - так хочу їсти.
Мяу – мяв! - а де тут сісти?
Та й до каші, смакувати.
Та ж її давай благати,
- Ти подруженько миленька
Пожалій мене серденько…
Киця кашу їла, їла
Її слухать не хотіла.
От така то заворуха.
Каша в лихові по вуха.
Вже вона гукає бабу
Рятувать її незграбу.
От прийшла й бабуся наша.
Ох й сварила уже кашу:
- Так робити не до речі,
Що ж то їстиме малеча?
Їв би внук тебе б Кирюша,
Та оддам тебе я Хрюші.
Каша плакала просилась
І благала, і молилась.
- Більше бігати не буду,
А лежатиму на блюді.
Хай смакує внук й бабуся,
Пригостіть і ще й дідуся,
Ваші хай смакують друзі…
Чути плач по всій окрузі.
Пожаліла бабка кашу,
Чи то вашу, чи то нашу.
Подивилась в казанок:
- Тут лишилось на разок.
То ж іди внучечку їсти,
Знаєш ти де треба сісти?
Ручки не забудь помити,
Рушничком їх просушити.
Із онучечком завзято
Їли кашу мама й тато,
Смакували дід й бабуся.
Хто іще забуть боюся.
Всі хвалили дружно кашу.
Бо у каші сила наша:
У пшоняній і вівсяній,
У пшеничній і гречаній,
У перловій і у ячній,
Покуштуй і буде смачно,
Кашу нам таку знайому,
Чи пісну, а чи скоромну.
І спасибі бабці нашій,
Що смачну варила кашу.
Й так старанно готувала,
Готувала й прозівала.
Й та набігалась нівроку.
То були усім уроки.
Порахуй внучок, я прошу,
Хто їв кашу окрім Хрюші?
От й скінчилась оповідка,
Що прийшла не знаю звідки.
