Вечір, перегнавши час,
увірвався, набуянив,
з диким воєм перебіг
поміж стін..
І завчасну чорну тінь
гонить низько над полями...
Передмістя вже стріча
громобій.
Над Тернополем - гроза
і все ближче гуркіт грому,
змії-блискавки між хмар
раз-по-раз.
Кулі-краплі по дворах
пробивають оборону,
скло неначе у сльозах
поміж рам.
Блискавично світла мить
і за склом - дівочі очі,
а у їхній глибині
йде війна.
В них горить Донеччина,
обрій танками гуркоче ,
і забутий страх бринить
ніби в ній.
Ще у шафі поміж плать,
вже неначе недоречно,
камуфляж на вішаку
спочива.
Залишилася жива
в грозовий гарячий вечір.
Було рано ще вмирать
на віку.
Там виблискує медаль,
де заштопано від кулі.
Чи згодиться ще колись
у житті...
Вже за гранню почуттів
незабутні дні минулі
у міжгроззі пронеслись
десь у даль.
