не питай про заплакані очі в старої Марічки.
не розкаже тобі. бо й сама достеменно не знає.
бачиш: гаснуть на плоті холодні червоні порічки,
мов коралі, розсипані нею десь там, серед плаю.
мов коралі, даровані їй карооким Богданом,
у часи, ще як липень ходив безбородо-невинним…
не забулось – затерпло, злягло під вечірні тумани,
межи стиглі порічки, що гаснуть, дивись, як невпинно.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design