Вранці Горщик на вікні Сонце покохало!
Ніжно-ніжно так його променем торкало…
Виноград, що ріс в землі, пагін вигнув гнучко.
Синю Чашку на вікні обійняв за ручку.
На столі собі стояв Чайник невеличкий.
Від плити, де Газ палав, заблищали щічки.
У каструльці на плиті Варево кипіло,
Мабуть, лагідні слова Ракам шепотіло…
І від пестощів таких Раки розімліли,
Густо-рясно в кип’ятку всі почервоніли…
Далі – більше! Там Вода покохала Крана!
Враз – зірвало в нього дах! Вибухнув вулканом!
Крісло–гойдалку фонтан окропив невдало…
Розбудив від сну Кота у коханні шалу!
Про кохану Кіт згадав, про Хазяйку-Бабцю,
В коридор хутчіш помчав – «окропити» капці!
А тимчасом ще сильніш розхиталось крісло…
Адже снилося йому любе «м’яке місце”…
Чайник заспівав свистком, пару «видав» влучно,
Про свою згадав любов дзвінко, лунко, гучно!
Пар на кухні гнав увись, сон розбивши в друзки,
В вищі сфери піднялись співи – до мотузки.
Там Кухонний Рушничок лагідно, маніжно
До мотузки ПрИщіпка притискала ніжно…
Що еротику пишу – ви вже вибачайте!
Я ж не перший раз грішу про Вазон та Чайник!
Вибачайте, що слова всі такі несмілі…
І картинка не нова – та знайомі цілі.
Про кохання вам пишу прОстими словами,
Щоб Поезія була Чистою, без Зваби…
