Чорніє космос.Зорі миготять.
Багато їх-і білі,й пурпурові.
Та то не зорі.Кораблі летять.
Всі типи й види.І старі,і нові.
Останні партизанські есмінці,
Що вже не рік у космосі мандрують.
На них-не хлопці.Вже на них-бійці.
Вони ще діти,та уже-воюють.
Вони разом із флотом йдуть у бій.
Із іглометом.З шаблею на боці.
Вони давно вже в центрі тих подій,
Що нині чуть на кожнім й кожнім кроці.
І ось,нарешті,вже на Землю час.
У материнськім світі окупанти.
Набої перевірено не раз,
Готуються до битви диверсанти.
Там двісті тисяч кораблів військових.
Десятки там мільйонів ворогів.
Тут-сотні тисяч,та на все готових,
І відплатити цінами життів.
Не забояться,боязні нема.
Не відвернуться,не згадають страх.
Лише одна рішучість в них сама-
На все іти,до крові у очах...
...Думав довго генерал про бій,
І ось нарешті прогримів наказ:
"Відкрити перехід!Мерщій!Мерщі!
В капкан узяти,захопити враз!"
Відкрився Вимір,Сонце замигтіло...
А з ним-і сталь.Обшивка корабля,
Все,що було,на флот малий летіло...
"Бійці,вперед!Попереду-Земля!"..
А десь далеко,де Сатурна згин,
Надсвітговий двигун загримотів.
Тут корабель.Маленький.І один.
З надшвидкістю до ворога летів.
Уся ця битва-марна.Шанс відсутній.
Допоки лінкор б"є ворожий всіх.
І Комісар,герой війни майбутній,
Летів вперед.Бо знищить вибух їх.
І ось-щит на нулі.Екрани-"вбиті".
"П"ять тисяч метрів.Лінкор ворогів"
Завдяки цьому люди будуть жити.
Б"є Комісар по клавіші життів...
І ось здригнулась у вогні планета,
Й вогонь пішов з остову корабля.
Летіло по системі,мов комета:
"Бійці,вперед!Попереду-Земля!"
