Від мене в ніч червону бігло сонце,
Я біг за ним,я рухавсь мов вві сні.
"Без тебе тут не вижити мені!
Не залишай же на чужій сторонці!
А сонце бігло,промені скидавши,
І темрява вже дихала,мов звір.
Я біг ,я біг,допоки бачив зір,
І навіть похитнувшись і упавши,
Тягнув я руку.Та не міг спинити
Часів предвічних ненастанний біг.
Я повз і повз,як чув ще силу ніг!
Я повз вперед,бо йти вперед-це жити!
Я ліз до нього,та вже ліз намарне:
Все менше зоставалось промінців,
Як від далеких друзів,від борців
Залишились лиш постаті примарні.
Я йшов вперед,і променем останнім
Мене зігріло сонце-й в небуття.
Позаду вовче я почув виття.
Усе позаду.Я вже не в ваганні.
Нехай помру-без темряви в сумлінні,
Продажних друзів.З світлом у очах.
Я повернувсь.Я-Фенікс,волі птах!
Пронеслись під зорею вовчі тіні...
