В лузі десь бродять осонням стриножені коні.
Все поглядають на захід, не хочуть трави.
Небо-озерце над ними – висить водопоєм..
Гриви – не леви… Не Ви…
Став під вербою турбують усміхнені діти.
Тепла водичка, пісочок, чому ж не радіть?
Краплі до неба так хочуть – не можуть злетіти…
Краплі – не сльози… Не йдіть…
Гаряче босим ногам на липневій дорозі.
Вийду повз луг і повз став, повз поля – за село…
Сонця гарячий калач покотився в знемозі…
Сонце – не серце… Пройшло…
