Ну, добридень тобі, моя незасвічена весно.
Дують вітри, і дерева стоять – міражі…
Біло усе… Бо розлука, як крига, не скресне.
Спогадів швидкоминущих торкають ножі
Леготом минулорічних ілюзій напоєне серце…
Б’ється воно – через раз, через три, через два…
Стигле кохання моє покотилось… уже не озветься…
Бачу у снах, як крізь НАС – проростає трава.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design