У день ностальгійного горя
На позабутім причалі
Ти пустиш сльозу одчаю –
Вітчизна за синім морем.
І в серці закряче ворон:
Простіш піти чи вертатись?..
Не буде в кого спитатись –
Вітчизна за синім морем.
А ти вже забув про сором,
Байдужість душу морозить.
Та тут пісок - не чорнозем,
Вітчизна за синім морем...
І, долю лишивши зорям,
Тебе покидають птиці.
Не тут їм любить, гніздиться -
Вітчизна за синім морем.
Є діти, дружина Дора,
І три авто – не розкоші,
Але не купиш за гроші
Вітчизну за синім морем.
(с) Уладзімір Лобач
#перакладмой
