Бува, згадаю свою внучку...
Улюблену й весь час єдину.
Спитав себе: – А що у сина?
Певно думками в Україні,
Де Дніпр, як море. Там калину
Бачить, як квітне й в’яне нині...
В Туреччині я між чужими.
Лунає звучно чужа мова.
В маркетах турецькі килими,
А я крокую поміж ними
І чую слова. Чужі слова.
Згадую Київ і крамниці,
І Дніпр, який прямує в море...
Цікаве, що й кому говорить?
Чи спів почує за границя,
Чи лишень тільки околиця?
Час писав буде серенаду
Тим, які нині на вулицях.
Вдоволені, бо вийшли з Аду...
Затихли гімни і прапори.
Вже не співають так як вчора.
Вчорашня криця, вже не криця.
Туреччина 08.05.2017р.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування
KP-design