| © Валерій, 16-05-2017
|
Батярське…
I
Гадюці…
Тінь берези холодить весною
й першим соком березовим смачним,
я стою у тіні із тобою
для котрої я був необачним...
Я не так і кохав, і дивився
в твої очі бездонні й гадючі.
Як, щоб міг, – то напевно би спився
твої трунки споживши ядучі.
Ти зміюка, та певно не кобра,
та ж свята, а ти грішна зі мною,
коли треба ти тиха і добра,
коли ж зла, – я на місці не встою!..
II
Деру лаха
Палають свічками ялини
і не грудень, не січень, а літо.
Твоє тіло мов створене з глини
де минуле дощами все змито.
Я б торкнувся його і щось скоїв
не з тобою, а певно із тілом,
злікував чи ж собою погоїв
із тобою зайнявся я ділом.
А душа все мовчить неборака
мов той свідок, що свічку тримає...
Я деру з себе дурня і лаха,
і тут є, і мене тут не має.
Валерій Цимбалюк, Зелена-Ковель, 15 травня 2017
|
|
|
| кількість оцінок — 0 |
|
