коли бачиш тополі,
зрослі аж до неба,
коли ідеш по дорозі,
затопленій поміж
двома озерами,
коли бачиш небо
сіре-аж-чорне
а посеред нього діру,
наче овальне дзеркало -
це означає
нуль -
прозорий нуль
з лазуром та ультрамарином
на його видовжених краях -
знай, що це -
Альфа
й Омега..
Коли високі топопі,
що сягають віттям хмар,
а корінням торкаються мулу
на дні озер,
що зливаються посеред твоєї дороги,
визначеної лише білими стовпчиками
зі світловими рефлекторами,
так от.. коли високі тополі
(аби не заплутатися
у викладі,
як у тополинім корінні-гілках)
так от.. коли оті стрункі тополі
починають струшувати
під час осінніх метастазів
чи то нервових дриґів
своє обпалене
живим золотом
листя -
знай -
це лише перерва..
Перерва як перерване серце,
навпіл спопелене,
навпіл вціліле.. -
бо це лише попіл -
сіро-жовтуватий
лише попіл і тільки попіл..
чи то просто - нехай -
перхоть у волоссі
з обважнілих і вивітрених голів..
чи то навіть звичайна луска
колись задерев´янілих
рептилій-драконів..
Так от..
(аби знову не заплутатися)
Коли височенні тополі
почнуть рухатися вперeд -
себто підуть по гладіні,
знай, що твій час
уже вилився з берегів
і потік
по волоссі
сивими струмками,
розсипався
золотим металом листя
і застелив поверхню
озер..
Тоді уже ймовiрно знатимеш,
що колії,
виїжджені
твоїми дитячими ковзанами
по прозорій поверхні
нулів,
накреслили дороги
задзеркальних озер-світів,
які ідуть паралельно
і водночас навхрест
(чи як краще висловитися) -
просто
перехресно..
-----------------------
PS:
Просто музичний супровід:
https://www.youtube.com/watch?v=XuBJ0QQ4dak
