Знову зариваюся
у сніжному окопі
до наступної
пелюсткової віхоли.
Вже набридло весь час
нариватися -
у дурдомі,
де все так стерильно і біло,
сховаюся, відісплюся..
і потому, вірю,
вийду у синю,
розталу весну,
мов голодна
біла ведмедиця -
і, може, на опівнічному
небі таємно-зірковому
приєднаюся
до своєї посестри -
сяючої і вічної -
Великої..
