Твої слова, мов чудернадська мелодія –
дивують, захоплюють, ведуть за собою.
І серце вгадує щось далеке й знайоме –
так Орфей звертався до Еврідіки:
“Коханням свого життя зову тебе.
Не сходить з вуст моїх полум’яним
цілунком
твоє ім’я. О Еврідіко!
Щастя в очах твоїх дорожче за діаманти.”
Де відшукав ти ці дивні ноти?
Певно, колись мати називала тебе Орфеєм.
Відлуння мелодії
тремтить мерехтливим спогадом
…І будить у мені Еврідіку…
