***
Як день пощезнув — біла органза, —
глухе безсоння повнить альвеоли,
аж в серці біль, то замира, то коле —
спустошення в душі, аби хто знав!
І тиша ніби дивиться пістолем,
і вже стріляє — котиться сльоза.
І вже стріляє, котиться сльоза,
і ніч стоїть і не планує втечі.
Живи собі: життю не заперечиш.
Залізне серце має адресат,
що світ придумав. Чи не словом “кречет”
буття означиш, от якби пізнав
ціну його, а саме серцевину?..
Але не я, бо я сльозою гину.
Радій життю, як матері та сину!
Радій життю, повір, я тільки — “за”.
