Хтось пише про безмірний світ кохання.
Хтось - про часи розлуки і туги.
Хтось - про недолю і тяжкі страждання.
Хтось - про птахів в садах, поля, луги.
Комусь є не потрібним все писання.
Комусь і слухати не хочеться нічого.
Комусь немає до життя бажання.
Комусь повік не бачити б нікого.
Пишу й не знаю - треба, чи не треба.
Пишу, бо лізуть думки на папір.
Може комусь і буде в цім потреба.
Комусь відкриє вуха, а чи зір,
Зігріє холод серця в час недолі,
Душі блукаючій покаже путь,
А може звільняться думки, які в неволі...
Комусь життя дасть розуміння суть.
Пишу про все - болюче й відболіле.
Що зріє. Чи вже мудрості зерно.
Пишу крилате. Може і безкриле.
Всього на мить!?
Чи в вічність йде воно!?
