Тарас Григорович Шевченко
Ранковим містом йшов гарненько,
Мугикав хвацьку пісеньку тихенько
І посміхався сонцю веселенько.
В руках тримав масивного ціпка,
Ніс лоскотала добрая табака,
І кожная зустрічная собака
Хвостом дорогу перед ним мела.
На площі біля пам’ятника свого зупинивсь.
І головою похитав, і трохи навіть розсердивсь,
А потім усміхнувшись панночці лукаво,
Веселим знов зробивсь як і було.
У продавщиць солодкої купивши вати,
Придбавши у селянки багряні маки,
Дістав годдиника з кишені – вічності клепсидру,
Поглянув, час тягнувсь вже до обіду.
Ну що робити? Іти пора!
Писати час вірші та і слова
Шикуються так чітко в голові,
Аби укластися в охайнії рядки.
На місто глянувши прощально
І капелюх поправивши степенно,
Підскочивши на місці враз натхненно,
Побіг дописувати нову поему.
