Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2465
Творів: 44251
Рецензій: 86410

Наша кнопка

Код:



Художні твори Поезія Вірш

Credo

© Сергій Двірний, 07-03-2017
Живи теперішнім: тут і тепер…
Відкинь усі цілі –
не ціле життя, не цілісний світ,
ціле - лиш засіб наруги.
Не роби геть нічого -
не вживайся, не обмислюй,
не трудись, ні твори…
Будь без зусилля,
сторонися насилля як тільки можеш,
не борися з собою,
змагання з іншими не зачинай,
не вступай у війну з околишнім світом…
Не приймай над собою жодної волі,
ніякої влади – звичаю, норми, закону,
людини, істини чи, навіть, бога…
Не рівняйся на інших,
не рівняй їх до себе:
досвід сторонньої долі
щасливим тебе чи нещасним не зробить ,
ані на йоту не позбавить страждання…
Просто, дивись…
Ні з чим, ні з ким себе не вподібнюй,
не прив’язуйся ані до чого –
до речі, почуття, об’явлення, думки,
до господа, людини, творіння:
прив’язаність робить із тебе оруду
у чужих, не власних руках.
Передусім же звільнись від особистого «я».
Не прокладай всі дороги крізь нього,
не збирайся на ньому затято,
у славі, багатстві чи владі
не пнись величатись,
у людяності, вірі себе не піднось,
не стверджуй свій розум та волю -
здрастуй так, наче тебе вже нема…
Бути щасливим не прагни,
щастя своєю метою не став,
ані своє, ані чиєсь чи загальне:
щастя – мана,
вдовольнися стражданням,
якого успішно уникнув сьогодні…
Все марнота марнот і ловлення вітру…
Легко приймай, легко віддай,
безболісно всьому співчувай,
люби без пристрасті та пожадання:
будь-що не краще й не гірше за інше...
З’явища, речі, ідеї, істоти,
в них що різниці, що і подоби:
все, просто, те ж саме –
на початку, в кінці, внизу, нагорі…
Нічого такого, заради чого,
варто було би родитись,
триматись за власне життя
чи його, навпаки, віддавати…
На що ж тоді так натхненно чекаєш?
Шукаєш запекло чого чи кого?
Чого домагаєшся, нетерпеливцю?
Ти вчасно всякчас,
ти завжди на місці,
який уже є, серед того, що є:
твоє невдоволення - безглузде й лукаве…
Будь-яка мить хіба ж якось порушна?
Знає початок, має кінець?
Хіба коїться попередньою миттю?
Чи може творить наступну мить?
Ні, в ній усе раз – раз і навічно.
Всього по одному - на кожну мить:
все майорить легіонами митей
не переступних буттів.
Минуле, майбутнє – просто обмари,
смерті цятковані мари,
привиддя, котре щезає вмить.
Тож, завтрашнім днем не переймайся,
минулим себе не гризи:
їх не існує – вчорашнього вже, грядущого ще,
їх «буде» й «було» кожного дня стає іншим…
Тож, долі нема.
Доля – одне на всі миті,
покраплена рясно в тривання життя
самотність і однина.
Облудна химера з химер твоя доля,
що з іншими бути у долі зове,
на струпи тебе розкладе,
неначе рознитину нитку порве…
Відкинь цю химеру,
забудь немов миршавий сон!
Ти сам собі легіон,
убраний у мить ніби в крицю,
воднораз будь-де, будь-коли і будь-ким
у всесвітах всіх увік пробуваєш...
То, чом тоді смерті лякатись?!.
Смерть розпорошена в безліч життя…
Не бійся, шию ні перед чим не схиляй,
завжди пам’ятай: початок, кінець,
слово, створіння, ім’я або чин,
панства земні, всі царства небесні
варті лишень легковажного сміху…
Тож, радій чи журись, тугу тягни,
мріями зринай у майбутнє –
усе це дарма, пустопорожнє…
Свій клопіт на будь-який день.
І сіється він лишень з пороху в порох…
Оминай його як тільки можеш.
Коли ж ухилитися не удається -
сміливо вступай у стосунки.
Але, грай лише у ту гру,
де правила сам накидаєш, -
на час, на місце, на урядування, -
і, чуєш, не загравайся:
ти у взаєминах тільки для того,
аби осоружної мороки позбутись…
І більшим не тішся…
Ніколи, нізащо не забувай:
час у голову не укладай,
до рук не бери роботи…

Хіба ж, не сказано: будьте як діти?
Тож, залишайся дитям,
для котрого «вже» і «ще» не існують,
не промовляється мисль,
нічого не тягнеться звідкись – кудись…
Перебувай ніби у череві матері…
Подорожнім будь,
що простує з утроби в утробу.
Хто шлях прокладає із щойно у щойно,
з нізвідки в нікуди…
Ти - цята умовна,
яка на тропі пробуває
із власного «ця»
у своє «та»…
Так віддалі смерті смертю здолаєш
пророчого слова,
і, незворушний,
упокоїшся, врешті,
у водах правічного лона…

І хай сказиться все!..

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.44580602645874 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Огляд роману Сергія Жадана «Інтернат»
Сергій Жадан написав роман, на який чекали три роки. Чекали хоч і з нетерпінням, проте мовчки. Чекали …
10 рекомендацій із книги «Самостійна дитина, або як стати „Лінивою мамою“»
Одним із найбільших страхів майже кожної матусі є страх, що її назвуть «лінивою мамою». Проте можна …
Між двох вогнів: Огляд нової книги Світлани Талан
Новий роман письменниці Світлани Талан цілком виправдовує свою назву — «Ракурс», оскільки пропонує читачеві …
Огляд роману «Тіні наших побачень» Івана Байдака
Українського читача ХХІ століття непросто здивувати: книжку можна знайти на будь-який смак. Та літературної …