бо слово промовлене вголос немов горобець
мов куля навиліт крізь сотні прозорих сердець
у буферній зоні затишшя відлига сльота
і тільки край голого неба сльоза золота
бо слово лягає на землю незмивним тавром
де мічені коні трасують свинцем іподром
коли тобі вдасться під серцем підкову знайти
вважай що посмертно досяг ти своєї мети
тоді відрікайся і східних вітрів не вдихай
хай кров просочиться у землю забродить нехай
наситить коріння відкупить нарешті синів
яких ти знайти намагався але не зумів
