завтра був мир. тут про нього іще пам’ятає дехто.
бура околиця, далі гора: видно сизий картуз її.
я наслухаю гітари старої деко –
це складнувато робити після контузії.
слову за лінію фронту пробитися важко, та може –
чи прокрадеться лисицею, чи долетить зигзицею…
триста метрів бетонки у вирвах снарядів ворожих.
триста метрів бетону – наша остання позиція.
ти пригадуєш: молодість, світло заобрійних планів.
пиво, футбол, секс, рок-н-рол і розбірки з копами.
завтра був бій і пощерблені душі плавив,
і сухоребра з косою снувала поміж окопами.
ми тут звикли до всього, тільки, Господи, Христе,
як же пригнічує ця ситуація стресова –
знати: по той бік кордону є такі ж гітаристи,
барди, фанати, поети у формах країни-агресора.
а поміж нами буферна зона: діти, коти приблудні –
ті, кого ця земля остаточно втомилась тримати.
вчора так само буде війна і її монотонні будні –
обстріли, вибухи, міни, «двохсоті» та посттравмати.
(с) 13-14.11.2016
