не варто про бога якого мабуть не було
про бога-мару що стояв тобі в головах тихо
і рясно у снивах мостив оксамитами тло
і пильно дивився у сни і туманами дихав
не варто про бога що в небі з’явився як птах
і кликав із ним у його позахмар’я летіти
де серпень купає тривогу у теплих дощах
де місяць гойдає ночами просмолені віти
не варто про бога що зрадив розтанув як мла
що враз почорнів і склював із воронячим криком
розсипані снами зернята скупого тепла
щоб стати як інші звичайним земним чоловіком
